|
|
Історія Вихованці захоронки Вихованці захоронки. 1943р. Сестри Служебниці та їхні вихованці на фоні захоронки. На фото присутня с. Мирона Склянка Вихованці захоронки. 1937 р. Наше древнє княже містечко здавна дбало про свій економічний та суспільний розвиток. Оглядаючись на сталі бойківські та церковні традиції, Старий Самбір впевнено крокував у далекі прийдешні часи. Майбутнє завжди залишається нащадкам, нашим милим діточкам. Саме для них спорудили в місті школи, а згодом офіційно відкрили першу дошкільну установу. Старосамбірський дитячий садок «Дзвіночок» вже 100 років поспіль кожного ранку відкриває двері своїм маленьким вихованцям. На початку минулого століття ділянка належала родині Глінковських, можливо, навіть отцю Георгію Глінковському, котрий був парохом у нашій церкві з 1828 по 1830 рр. Ідею заснування захоронки підтримав тодішній голова міста п. Леон Казимир Річчі, скерувавши сюди Сестер Служебниць. У будинку, зведеному в 1914 році, почала діяти захоронка, тобто сучасний дитячий садок. Слово «захоронити» означає сховати, виховати. Вихователями та нянями були черниці, які жили в будиночку – сучасному другому корпусі. Ніль Саварин, уродженець Старого Самбора та єпископ Української греко-католицької церкви у Канаді, згадує нашу захоронку так: «З виховною працею Сестер Служебниць перший раз стрінувсь я таки в своєму рідному місті – Старому Самборі. Був там заложений коло 1913 р. дім сестер, а при ньому відчинили вони українську захоронку. До цієї захоронки приходили діти у дошкільному віці в літах 3 до 6, числом від 40 до 50 дітей. Одного разу і я там заблукався, хоч і досі не можу пригадати собі з якої нагоди. Пам’ятаю тільки, що тоді ціла заля захоронки була святково прибрана світлом, а на сцені виступали фантастично прибрані молоді чотири і шість літні «аматори» й «аматорки» та з такою відвагою співали вони, деклямували й відігравали свої дитячі ролі, що все те мені видавалося неначе взяте з зачарованої казки. А батьки дітей не могли надивуватися виховній праці Сестер, що для їхніх дітей вони могли дати в захоронці все, що потребувала їх маленька діточа душа: спів, забаву, опіку, молитву й материнське серце…» П. Ліда Тиховліс-Джулинська, вихованка захоронки, згадує, що «на місці середнього вікна (фото №1) були двері, які вели вузьким коридором до кімнат. В одній із них був вівтар, котрий до 2000 року знаходився по лівій стороні церкви св. Миколая, а тепер – у каплиці біля цвинтаря». Згідно загальних відомостей про Українську захоронку діти, які відвідували цей заклад, поділялися на вікові групи-категорії. Мовою навчання та спілкування була лише українська. Сестри, які працювали в захоронках відбували професійний вишкіл у сфері педагогічної діяльності. Про це сестер зобов’язували Правила: «Сестра, котра провадить захоронку, має бути до того приготовлена і вправлена». Навіть вже в новіціяті (початковій школі духовного життя молодих сестер) приготовлялися лекції та практика старшими сестрами по веденню захоронок, очевидно тут подавалися елементарні засади провадження цими дошкільними закладами. У Правилах 1907 року Сестер Служебниць написано наступне: «У захоронці мають сестри вчити дітей молитов, катехизму, біблійної історії, рахування, діточих забав, віршиків і пісень, згідно з виробленою системою». Сестри Служебниці використовували наступні напрями виховання: · релігійне виховання – його здійснювали через молитву, відвідування храму, катехитичні бесіди, оповідання, поезії та пісні відповідно до Літургійного року; · моральне виховання – це вироблення позитивних навичок, товариських відносин з іншими, плекання моральних чеснот; · національне виховання – це формування національної свідомості, патріотизму, любові до рідної мови, пісні та традицій; · інтелектуально-культурне виховання – це розбудження зацікавлення дитини, її уміння мислити, заглибитись у суть предметів та явищ, плекання любові до краси, розвиток естетичних почуттів; · фізичне виховання здійснювалось через активність дітей у дихальних вправах, гімнастиці, танцях, іграх, прогулянках на свіжому повітрі, через ручну працю. Особлива увага зверталася на особисту та спільну гігієну. Сестри приймали участь в іграх разом з дітьми. У 1946 році діяльність Української захоронки відмінив тодішній діючий уряд. Але відразу ж місцеві комуністи на базі захоронки створили дитячий садок сучасного типу. Тому робота дошкільного закладу не переривалась ні на один день. Очолила дошкільний заклад Гайворонська Ганна Кирилівна. Першими вихователями-ластівками стали п. Лариса Дем’янівна Коцюбій, п. Ольга Петрівна Крайчик, п. Єва Григорівна Іваницька. У цій нелегкій праці їм допомагали ще п. Марія Іванівна Стецик – кухар, п. Люба Михайлівна Марадь-Кубин – помічник вихователя, п. Степан Михайлович Сіка – незмінний музкерівник та його дружина п. Софія Миколаївна Сіка – кастелянна. Під керівництвом п. Гайворонської звели будиночок фінського типу, де зараз розміщується кухня, а також розширили помешкання Сестер Служебниць, оскільки охочих віддати своїх дітей у дошкільну установу було дуже багато. З кінця 1940-х до поч. 1960-х рр. будівлю самої захоронки віддали під житло партійним працівникам. На кілька років, до будівництва дошкільного закладу на вул. Проектній будинок захоронки знову повернули дітям. З 1967 по 1991 рр. будівля використовувалася як житло для сімей партійних працівників. Велику кількість дітей дошкільного віку не могли вмістити стіни одного дитячого садка. Тому в післявоєнний час відкриваються ясла для дітей раннього віку під керівництвом Міністерства охорони здоров’я. Така група знаходилася у сучасному приватному будинку родини Кархут, яка на той час була вивезена. Деякий період часу одна група дітей перебувала в будинку на подвір’ї музичної школи. В кінці 1960-х рр. будується новий дошкільний заклад у Старому Самборі на вул. Проектна – дитячий комбінат, де приймали дітей віком від 1 до 6 років. Новозбудований садок дав можливість покращити умови перебування маленьких старосамбірчан у колишній захоронці. У зв’язку з появою дошкільного закладу на вул. Проектна з єдиного на той час садка була переведена частина педагогічного колективу, а саме п. Ольга Петрівна Крайчик, п. Єва Григорівна Іваницька, п. Людмила Іванівна Кокоць. У старих стінах залишилися вихователі – п. Розалія Андріївна Кубин, п. Ольга Миколаївна Мусійовська, п. Ярослава Василівна Мига-Гащишин, помічники вихователів п. Надія Василівна Мосійченко, п. Люба Михайлівна Марадь, п. Катерина Василівна Іванчук, кухарі – п. Катерина Василівна Дубей, п. Ольга Йосипівна Ковальчук, завгосп – п. Оксана Василівна Ралько, праля – п. Юля Петрина, п. Верхола Іван Григорович – двірник. З 1975 р. до сьогодні дошкільним закладом «Дзвіночок» керує п. Ірина Ярославівна Маковська-Вовчик. За її керівництва прийшли нові працівники: п. Богдана Михайлівна Луць, п. Віра Йосипівна Іванів, п. Володимира Йосипівна Головецька, п. Оксана Володимирівна Гриб, п. Стефа Олексіївна Котлобай, п. Марія Іванівна Грицик 1980-ті рр. характеризуються високою народжуваністю. Цей бейбібум призвів до відкриття ще одного дитячого садка біля церкви св. Миколая. У 1995 році заклад закрили, а будинок передали церковному братству Старого Самбора. Сучасний дошкільний навчальний заклад «Дзвіночок» поділяється на 5 вікових груп: ясельна, молодша дошкільна, середня, старша та змішана. Кожна група має по 2 вихователі і 1 помічника вихователя. * Стаття взята з краєзнавчого дослідження "Стара Самбірляндія" Яреми Юліани |
